| Abstract |
Аналізуючи сучасний, антропоцентричний етап розвитку мовознавства, автор наголошує на перспективності міждисциплінарних студій, об’єктом яких виступає мова як складна, відкрита, динамічна система. Стаття присвячена новому міждисциплінарному напряму у вивченні людської мови, а саме еколінгвістиці – науці про взаємодію мови, людини та її оточення. Зокрема наголошується, що методологічним підґрунтям еколінгвістики виступає синергетика як теорія самоорганізації складних, синергетичних систем (до яких належить і людська мова). Лінгвістична синергетика вивчає мову у динаміці всіх її ієрархічно організованих компонентів, що знаходяться у стані динамічної рівноваги та на які чинить вплив навколишнє середовище. У статті коротко розглядається історія становлення еколінгвістики, значення термінів «екологія мови» і «еколінгвістика». Підкреслюється динамічний аспект концепту «екологія», його стрімке поширення у світі, зумовлене також і тим, що вирішення природоохоронних проблем набуває глобальної важливості. Автор підтримує тезу про те, що еколінгвістика виходить за межі окремого напряму науки про мову і стає своєрідною ідеологією, яка покликана пробудити усвідомлення взаємозв’язку всіх речей та ідей у світі; це наближує еколінгвістику до філософії. У статті окреслюються вектори подальшого розвитку еколінгвістики, серед яких особливе місце посідають питання мовного планування і мовної політики держав, збереження мовного різнобарв’я планети, дослідження різних аспектів феномену перемикання коду в мовленні білінгвів і поліглотів, виявлення ступеню впливу середовища на мовну систему, дослідження еко-дискурсу, вивчення ролі мови у формулюванні та вирішенні завдань збереження гармонійного існування людини в суспільстві і природі. |
