Existencial experience of death in the Ukrainian and English prose works of the interwar decades
Синопсис: текст, контекст, медіа
Переглянути архів Інформація| Поле | Співвідношення | |
| Title |
Existencial experience of death in the Ukrainian and English prose works of the interwar decades
Экзистенциальное осмысление смерти в украинской и английской прозе междувоенных десятилетий Екзистенційне осмислення смерті в українській та англійській прозі міжвоєнних десятиліть |
|
| Creator |
Devdiuk, Ivanna
|
|
| Description |
The article is devoted to the study of death as an existential phenomenon. The topicality of the research is due to the lack of comparative studies of the problem. Its aim is to comprehend the existential of death in the prose of the Ukrainian and English authors of the interwar decades. The research is made on the material of the works by V. Pidmohylny (“Ostap Sheptala”, “A Story without a Title”) and the novel “Honor” by M. Mohyliansky, “The Painted Veil” by S. Maugham and “To the Lighthouse” by V. Woolf. The subject of the study is the philosophical reflections of the characters as subjective thinkers, in the plane of which the authors’ visions of death are actualized. Theoretical and methodological basis is the concepts of the representatives of the existential philosophy (S. Kierkegaard, M. Heidegger, K. Jaspers, A. Camus), in which death is seen as the basic existential of human existence. The main heroes’ attitude to death is considered in the plane of distinguishing of death as an event and as a boundary situation or a phenomenon of death and a phenomenon of mortality. In the course of the study, it was found that an important prerequisite for acquiring thanatological experience by the personages is ‘the death of Another’, which gives rise to a sense of guilt, inducing the personages to active actions. For Ostap Sheptala, Horodovsky, Kitty, Mr. Ramsay, a direct meeting with the death of close people means a boundary situation in which the existence of their own finitude is revealed, which is the main factor in their becoming as individuals as well as in gaining freedom. Instead, in the images of Kalin and Walter, who are in the captivity of their own ambitions, the perception of the ‘death of the Other’ is represented as an objective fact. Their suicide is a consequence of despair, caused by the awareness of their own weakness, which leads to a rejection of oneself. The last is considered as one of the forms of evasion from death. Common for the characters as the spokesman for authors’ views is the state of alienation and loneliness caused by the dehumanization of post-war reality. Prospects for further studies are seen in the study of the problem through the prism of archetypal criticism, as well as the expansion of the arsenal of investigated works.
смерть, вина, рефлексія, межова ситуація, екзистенція, танатологія. Статья посвящена изучению смерти как экзистенциального феномена. Актуальность публикации вызвана отсутствием сравнительных исследований указанной проблемы. Ее цель — осмысление экзистенциала смерти в прозе украинских и английских авторов междувоенных десятилетий. Исследование осуществлено на материале повестей В. Пидмогильного («Остап Шептала», «Повесть без названия»), романов «Честь» М. Могилянского, «Разрисованная вуаль» С. Моэма и «К маяку» В. Вулф. Предмет статьи — философские рефлексии персонажей как субъективных мыслителей, в которых актуализируются авторские виденья смерти. Теоретико-методологической основой являются концепции представителей экзистенцфилософии (С. Кьеркегора, М. Хайдеггера, К. Ясперса, А. Камю), в которых смерть рассматривается как базовый екзистенциал человеческого бытия. Отношение персонажей анализируемой прозы к смерти расценивается сквозь призму дифференциации смерти как события и как пограничной ситуации, или феномена смертности и феномена смерти. В ходе исследования выявлено, что важной предпосылкой постижения танатологического опыта персонажами является «смерть другого», которая порождает чувство вины, побуждая к активным действиям. Для Остапа Шептала, Городовского, Китти, мистера Рамзи непосредственная встреча со смертью близких людей означает пограничную ситуацию, в которой открывается экзистенция собственной конечности, что является основным фактором становления их как личностей и обретения свободы. Зато в образах врачей Калина и Волтера, которые находятся в плену собственных амбиций, изображено восприятие «смерти Другого» как объективного факта. Их самоубийство — следствие отчаяния, вызванного осознанием собственной слабости, что приводит к отказу от себя. Последнее расценивается как одна из форм уклонения от смерти. Общим для персонажей как выразителей авторских видений является состояние отчуждения и одиночества, вызванное дегуманизацией послевоенной реальности. Перспективы дальнейших исследований усматриваются в изучении проблемы сквозь призму архетипной критики, а также расширении арсенала исследуемых произведений. Стаття присвячена вивченню смерті як екзистенційного феномена. Актуальність розвідки викликана відсутністю порівняльних досліджень указаної проблеми. Її мета — осмислення екзистенціалу смерті у прозі українських і англійських авторів міжвоєнних десятиліть. Аналіз здійснено на матеріалі повістей «Остап Шептала», «Повість без назви» В. Підмогильного, романів «Честь» М. Могилянського, «Розмальована вуаль» С. Моема та «До маяка» В. Вулф. Предметом розвідки є філософські рефлексії персонажів як суб’єктивних мислителів, у площині яких актуалізуються авторські візії смерті. Теоретико-методологічною основою є концепції представників екзистенцфілософії (С. К’єркегора, М. Гайдеґґера, К. Ясперса, А. Камю), у яких смерть розглядається як базовий екзистенціал людського буття. Ставлення героїв аналізованої прози до смерті розцінюється крізь призму диференціації смерті як події і як межової ситуації, або феномена смертності й феномена смерті. У ході дослідження виявлено, що важливою передумовою набуття танатологічного досвіду персонажами є «смерть Іншого», яка породжує відчуття вини, спонукуючи до активних дій. Для Остапа Шептали, Городовського, Кітті, містера Рамзі безпосередня зустріч зі смертю близьких людей означає межову ситуацію, у якій відкривається екзистенція власної конечності, що є основним чинником становлення їх як особистостей і набуття свободи. Натомість в образах лікарів Каліна й Волтера, які перебувають у полоні власних амбіцій, спостережено сприйняття смерті Іншого як об’єктивного факту. Самогубство чоловіків — наслідок відчаю, спричиненого усвідомленням власної слабкості, що призводить до відмови від себе. Останнє розглядається як одна з форм ухиляння від смерті. Спільним для персонажів як виразників авторських інтенцій є стан відчуженості й самотності, викликаний дегуманізацією міжвоєнної дійсності. Перспективи подальших студій убачаються у вивченні проблеми крізь призму архетипної критики, доцільним є також розширення арсеналу досліджуваних творів. |
|
| Publisher |
Borys Grinchenko Kyiv University
|
|
| Date |
2019-06-30
|
|
| Type |
info:eu-repo/semantics/article
info:eu-repo/semantics/publishedVersion |
|
| Format |
application/pdf
|
|
| Identifier |
http://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/356
10.28925/2311-259x.2019.2.3 |
|
| Source |
Synopsis: Text, Context, Media; Tom 25 Nr 2 (2019); 75–85
Синопсис: текст, контекст, медіа; Том 25 № 2 (2019); 75–85 Синопсис: текст, контекст, медиа; Том 25 № 2 (2019); 75–85 Synopsis: Text, Context, Media; Vol 25 No 2 (2019); 75–85 2311-259X 10.28925/2311-259x.2019.2 |
|
| Language |
ukr
|
|
| Relation |
http://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/356/350
|
|
| Rights |
Авторське право (c) 2019 Іванна Девдюк
http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 |
|